«Пробач, не можу без неї жити» — сказав Артур дружині і помчав за молодою красунею, але ще не знав, що вона обрушить на його голову

Артур познайомився з Томою на курорті, куди приїхав відпочити із дружиною. Дівчина всім була гарна. Ось тільки нижче лівого коліна у неї замість ноги був протез. Але коли Тома одягала довгий сарафан, протез не впадав у вічі. Після знайомства дівчина розповіла, що втратила ногу в альпіністському поході. Проігнорувала техніку безпеки, потрапила в ущелину, всю ніч валялася на снігу та відморозила ногу. Довелося її ампутувати. Артур із Томою швидко потоваришували, разом довго плавали, разом ходили на екскурсії… Ганна, дружина Артура, навіть припустити не могла, що молода, двадцятип’ятирічна Тома поклала око на її п’ятдесятирічного чоловіка.

І що Артур закохався у однолітку своєї дочки. У неї розплющилися очі, коли Тома, за два дні до закінчення їхньої відпустки поїхала, і її чоловік, зі словами «вибач, не можу без неї жити» помчав слідом за нею. Після розлучення Артур переїхав до Томи. Точніше до її батьків, де вона жила. Прожили разом рік, але одного разу Тома, повернувшись з роботи, з блискучими очима, радісно повідомила: — Привіт мене, я їду до США на два роки. Мене відправляють на стажування. — А я? — спитав Артур. Дівчина знизала плечима, даючи зрозуміти, що не хоче позбавлятися поїздки через будь-кого. Артур перебрався до орендованої квартири.

Водночас Ганна потрапила до лікарні. Хвороба не страшна, але була потрібна операція. Через кілька днів, після успішної операції її прийшов відвідати охоронець з місця роботи Сергій. Військовий у відставці, вдівець. Не поспішаючи, по-господарськи ґрунтовно, виклав гостинці. — Одужуйте Ганна Семенівна. Ваш відділ без вас зовсім закис. А хвороба пройде. Головне – жити! Посидів, розповів новини з місця роботи та став прощатися. — Одужуйте швидше, Ганно Семенівно. Без Вас там пусто, – сказав Сергій на прощання. Того ж вечора Ганна попросила у дочки, що її відвідала, принести косметичку.